Спростування міфів щодо комерційного обліку теплової енергії та водопостачання
2 серпня 2017 року набрав чинності Закон України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”. Це - один із пакету законодавчих актів, що мають на меті привести ринок надання житлово-комунальних послуг в Україні у цивілізований стан, сприяти енергозбереженню, а відтак – і енергетичній незалежності нашої держави. Тим не менше, одразу після оприлюднення нового закону в мережі Інтернет навколо нього з’явилося чимало міфів. Ми обрали кілька найпоширеніших і розглянемо, як ситуація виглядає насправді
МІФ 1. “Кажуть, що закон дозволяє ігнорувати показання індивідуальних (квартирних) лічильників”
Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, то закон виділяє два види вузлів обліку теплової енергії, холодної і гарячої води: вузол комерційного обліку (загальнобудинковий) і вузли розподільного обліку (квартирні).
Вузол комерційного обліку слугує для вимірювання обсягу всієї теплової енергії / води, спожитої у будівлі. Тобто, саме за показаннями його приладів обліку визначатиметься, скільки всього теплової енергії чи води спожили всі споживачі в будівлі. Цей обсяг необхідно “розподілити” між споживачами в будинку – тобто, визначити, хто скільки послуг спожив і скільки повинен за них заплатити. Саме для цього і використовуватимуться квартирні лічильники.
Тобто, обсяг, визначений за допомогою загальнобудинкового вузла, буде розподілятися між споживачами пропорційно до показань квартирних лічильників. Саме тому квартирні лічильники і названі в законі “розподільними”. (Зауважимо, що закон містить докладніші вказівки щодо розподілу показань вузла комерційного обліку для різних ситуацій, які можуть мати місце на практиці, враховуючи витрати води на загальнобудинкові потреби, випадки несанкціонованого втручання в систему тощо.)
Зокрема згідно статті 10 закону, у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку гарячої, питної води, а частина - не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі відповідно гарячої, питної води розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.
Отже, закон і надалі передбачає використання показань квартирних лічильників при розрахунках за комунальні послуги.
МІФ 2. “Кажуть, що закон містить формулу, за якою доведеться платити за сусідів”
Ні, це не так. Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, то закон і надалі передбачає, що кожен платить сам за себе.
Стаття 4 і п.2 Прикінцевих та перехідних положень закону передбачають, за загальним правилом, що всі приміщення у багатоквартирному будинку повинні бути обладнані “квартирними лічильниками”. І, як ми вже сказали вище, врахування їх показань є обов’язковим при розрахунках за спожиті послуги.
Слід пам’ятати, що різниця між показаннями будинкового лічильника і сумою показань квартирних лічильників буде пропорційно розподілена між усіма споживачами у багатоквартирному будинку. І якщо, наприклад, вода вилилася через діряву трубу, чи хтось із сусідів “відмотує” лічильник – за це, в кінцевому підсумку, доведеться заплатити всім. А тому співвласникам багатоквартирного будинку слід дбати, як і раніше, про якісне обслуговування і справний стан внутрішньобудинкових мереж.
Отже, “за сусіда” платити не доведеться. Але за елементарним порядком у будинку слідкувати треба як і раніше.
МІФ 3. “Кажуть, що в платіжці з'явиться ще одна додаткова графа про оплату ремонту, обслуговування та повірки лічильників”
Така додаткова графа в платіжці дійсно повинна з’явитися за умови, що лічильники встановлюються за власні кошти підприємства.
Але завдяки прийнятій Боярською міською радою програмі «Про обладнання багатоповерхових будинків вузлами комерційного обліку» плата за встановлення лічильників з мешканців не нараховується та не стягується.
Втім це стосується лише вузлів комерційного обліку (загальнобудинкових). Вузли розподільного обліку (квартирні) споживачі повинні встановлювати за власний рахунок.
Отже, виконавець комунальної послуги зобов’язаний ініціювати встановлення вузла комерційного обліку.
МІФ 4. “Кажуть, що виконавці комунальних послуг можуть ігнорувати закон якщо в їхньому тарифі не затверджено встановлення лічильників”
МІФ 5. “Кажуть, що покарання за невиконання закону виконавцями комунальних послуг відсутнє”
Ні, це не так. У дійсності, статті 13-16 вищезазначеного Закону передбачають застосування низки фінансових санкцій до операторів зовнішніх інженерних мереж і виконавців комунальних послуг за порушення вимог закону.
Також прикінцеві та перехідні положення закону вносять зміни й доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачають адміністративну відповідальність за порушення закону - в тому числі і для споживачів.
Оператор зовнішніх інженерних мереж повідомляє власників (співвласників) будівлі про намір встановити такий вузол, вартість такого встановлення, розмір та порядок сплати передбаченого цим Законом внеску за встановлення вузла комерційного обліку.
Порядок такого інформування визначено постановою Кабінету Міністрів України № 444 від 06.06.2018 «Про затвердження Порядку інформування оператором зовнішніх інженерних мереж власників (співвласників) будівлі про намір встановлення вузла комерційного обліку» (далі – Порядок інформування).
Повідомлення доводиться до відома власників (співвласників) будівлі шляхом розміщення:
на офіційному веб-сайті оператора зовнішніх інженерних мереж;
у загальнодоступному місці на інформаційних стендах у під’їздах будівлі.
Днем отримання повідомлення власниками (співвласниками) будівлі є дата розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті оператора зовнішніх інженерних мереж.